Гаразд, гаразд, вистачить вже прикидатися, що більшості з нас справді є діло до чого-небудь іншого, крім власних дорогоцінних персон. Що серце ниє та болить душа від неправди, нетолерантності, несправедливості. Вони (ви розумієте, про кого я) давно вже нас розкусили. Вони (та годі ж здивовано плескати віями) давно вже зрозуміли, що нам просто нудно. Вони (ага, ви вже починаєте розуміти!) вже з шкіри геть лізуть, щоб придумати для нас цирк цікавіше. Але цирк вже порядком набрид, клоуни остогидли остаточно, а крім цирку вони, на жаль, нічого не вміють.

Так, нам сумно і нудно. А вони там, зверху, не хочуть дати нам хліба, на який ми змогли б розважитися самостійно по вищому розряду. І не можуть дати видовищ, які відвернули б від постійних сумних роздумів про хліб. Не можуть, але хоча б по другому пункту, погодьтеся, стараються. Більш детальна інформація https://zachem.com.ua/.

Я прямо бачу ці таємні збори, на яких в обов’язковому порядку присутні всі, хто має хоч якісь владу і вплив. Тягнуть фанти, вирішують, хто стане центральним клоуном тижня для народу. То юної чиновниці випаде викладати в публічний доступ фото негліже, то поважному депутату — декларувати в особистому володінні заповідник національного значення, то добродушному, загалом, музиканту — виступати з нацистськими заявами про гетто, цілком у дусі Адольфа Алоизыча, не до понеділка будь він пом’януть.

Все це — як засіб від нудьги, від нашої з вами нудьги, яка, якщо дати їй вирости та перейти в смертну тугу, змете і юних чиновниць, і депутатів, і нацистів фальшивих і щирих з рівною легкістю, мимохідь. І цирк стає все відчайдушніше, і клоуни вже не те що голову в пащу тиграм готові класти — того й гляди, що почнуть відкушувати голови прямо один одному. А як-то все ж приїлося. Дратує, але за душу як-то вже не бере, погодьтеся.

А якщо б хтось запитав за народ у мене (ну, чого тільки не трапляється в житті, а раптом?), то я пояснила б:

— Нам набридло вже, що все найцікавіше відбувається завжди з кимось іншим і десь там. Набридло читати про це в сухих новинах, бачити з холодних екранів і обговорювати в коментарях з чужими людьми. Ви відверто перемигиваетесь і фальшивите, і нам все важче вам вірити. Нехай цікаве буде жвавіше і ближче! Нехай якщо не з нами, то хоча б поблизу, з кимось знайомим — хай трапляється всяке таке!

І коли мене попросили б конкретизувати (а вони завжди конкретизують), зажадали б докладних деталей (а вони завжди вимагають), то я б не розгубилася. Масштабний проект у мене в голові давно вже готовий, і з мінусів у нього — тільки відсутність урядового схвалення і фінансування, а решта — все плюси. Ось сам судіть.

Є тільки один засіб для рішучої і дієвої боротьби з нудьгою і сірістю офісів, пыльностью кабінетів, вогкістю цехів, сумовитістю опен-спейсов, злиденністю і незначністю робочого побуту: негайне введення в штатний розклад обов’язкової одиниці — «цікавого людини». Службові обов’язки якого повинні зводитися до того, щоб створювати у інших співробітників відчуття насиченого, яскравого, гостросюжетного буття — ось прямо поруч з ними, прямо тут і зараз.

З ранку, наприклад (але не раніше 11-ти, ні-ні!), «цікавий співробітник» з’являється в курилці. Вид має пом’ятий. Сигарету норовить прикурити з фільтра. Розмовляє по мобільному трагічним шепотом:

— Та не знаю я!.. Не знаю! Прокинувся — а вони поруч лежать!.. Так, телиця і два мужика… Не, я тихо пішов… Не знаю я, блін, з ким! Не пам’ятаю ні фіга! З дівкою начебто було… чи ні… чи не з дівкою… Та нормально все!.. Ага… Ага… Жопа тільки болить чет…

В післяобідній час «цікава людина» довго сидить в замкненій кабінці туалету. Цікаві можуть не тільки справити нужду, але і збудити уяву обривками розмови:

— Так, я все замив!.. Ні, не дуже важко було… Ага… Я по частинах… За чотири ходки. Вісім пакетів… Не, не в один! Я поц, чи що?! Не в перший раз! В різні альтфатеры розтяг, так… Не, сусід не скаже нічого. А що він бачив? Ну, приходила, скажу так. Як прийшла, так і пішла… (Тут потрібен глумливий сміх). За чотири ходки пішла, ага!..

Ближче до восьмої особливо старанні, засиживающиеся на роботі співробітники будуть винагороджені маленької, але гостросюжетної життєвою драмою, коли «цікава людина», забившись у кут навпроти камери спостереження, люто зашипить в трубку:

— Я живим не здамся! На мені і так мокруха, козли, втрачати мені нічого! Якщо хто сюди ввійде, завалю бухгалтерку до біса! Чи прибиральницю Валю замочу! Цю взагалі будь замочу! І Митьку-адміна!..

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here