Ярослав Мудрий проти академіка Глушка — чому не варто віддавати Росії історичну спадщину України

Стрічка забита суперечками з приводу "деколонізації" топонімів. Що в Харкові, що в Дніпрі, що в Одесі.

Зміна назв завжди викликатиме дискусії, а в мене наразі немає змоги активно долучатися до цього обговорення.

Зазначу лише дві деталі.

Вже стає зрозумілим, що підхід до "деколонізації", який полягає у поступовій передачі Росії теми перемоги над нацизмом, є абсолютно недолугим і шкідливим. Незабаром ми можемо дійти до того, що українці у Другій світовій війні воювали виключно в лавах УПА, а нацисти самі залишали захоплені міста, просто передумавши.

Що буде далі -- цілком очевидно. На перших же виборах після війни відбудеться відкат, новий виток скандалів і розбрату. Дуже схоже на чиюсь політичну заготовку, яка грає проти країни.

Як додаток до вищезазначеної безглуздості, простежується очевидний намір щодо "деколонізації" всієї науково-технічної спадщини, створеної українцями в радянську епоху. Хтось надзвичайно розумний ухвалив рішення і цей пласт передати Кремлю.

Наприклад, перейменування в Одесі проспекту, названого на честь Академіка Глушка (який народився та є почесним громадянином міста), на проспект Ярослава Мудрого викликає необхідність у ґрунтовному поясненні, на мою думку. Але чому?

Ми соромимося одного з найвідоміших конструкторів ракетних двигунів у світі? Ми соромимося, що українці й вихідці з України багато в чому побудували ВСЮ радянську космічну програму? Чи ми соромимося, що син академіка, який живе в Москві, підрядився в місіонери і занадився після 2014 р. їздити в Донецьк? Та нехай горить у пеклі!

Це саме те, про що я згадував під час обговорення назви станції метро в Харкові, а саме про масштаб і рівень амбіцій, які ми перед собою ставимо. Іменем Ярослава Мудрого можна назвати що завгодно, і це не викликає особливих душевних зусиль. Це дуже почесне ім'я, адже він був одним із найвидатніших діячів нашої історії. Але коли це ім'я використовується для заміщення того, що українці є сильними в науці та техніці, де ми повинні будь-що відновити наші позиції, хіба це не шкода? Хіба ці досягнення вже не мають значення?

Дехто, здається, має нав'язливу ідею обмежити Україну роллю "аграрної наддержави" без культурних коренів і перспектив.

Пора вже усвідомити: коли суспільство/країна не переосмислює, а просто віддає щось своє, зароблене потом і кров'ю, воно/вона віддає не набір байок про минуле, а саме людей і території.

Спершу в уявному, а згодом і в реальному вимірі.

Маємо трагічний урок з історії Криму. Після завершення Кримської війни 1853-1856 років, Україна фактично передала цю територію Росії, попри те, що значну частину тягаря війни несли українці — від Одеси та Шостки до Луганська. І цьому є безліч підтверджень. Москва ж починаючи з 1954 року активно просувала міф про Севастополь як "місто російських моряків". Київ же навіть після 2014 року не чинив належного опору.

У росіян -- монополія. І в цьому пряма вина вузьколобих політиків і чиновників, які відповідали за історичну пам'ять.

Час уже робити якісь висновки.