Звичне для "русского мира" присвоєння українських талантів

Українські найменування для "російських" озброєнь

Увесь світ знає вже про те, як росіяни викрадають українських дітей - майбутнє нашої нації. На арешт головних призвідців цього злочину Міжнародний кримінальний суд навіть видав ордери. Та є в наших північних сусідів ще одна недобра давня традиція - красти українську еліту, на тлі видатних здобутків якої можна багато говорити про високий рівень російської науки, освіти, техніки й культури.

З моменту масштабного вторгнення російських військ на територію України, за межами країни значно посилилися інформаційні атаки, спрямовані на привласнення українських досягнень, що є звичним для ідеології "русского мира". Наприклад, московське видання "Аргументы и факты", намагаючись приховати відставання російської інженерної думки в сучасних умовах, започаткувало рубрику "Русские конструкторы". В цій рубриці вони висвітлюють видатних творців зброї, які свого часу справді внесли значний вклад у розвиток радянської оборонної техніки.

Звісно, це були радянські конструктори, і дійсно "їхні досягнення на тривалий час забезпечили безпеку Росії". Проте відмінність у розповідях про них полягає в тому, що з них неможливо дізнатися місце народження героя чи його національність. Для московських журналістів він просто "росіянин", особливо якщо працював у межах Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки.

Такий конфуз трапився з розповіддю Марії Позднякової "Боевой Духов. Как деревенский богатырь создавал непробиваемые танки". Авторка не уточнює, в якій саме "російській деревні" встановлено погруддя тричі героя Миколи Духова, що відповідає радянському законодавству. Насправді, це погруддя прикрашає українське село Веприк, розташоване неподалік історичного міста Гадяч. Звідти Духов вирушив у великий світ, і саме це полтавське село пишається тим, що його уродженець став першим серед українців тричі героєм соціалістичної праці, лауреатом Ленінської та п'яти державних премій СРСР, генерал-лейтенантом інженерно-технічної служби і членом-кореспондентом Академії наук СРСР.

Через 60 років після передчасної смерті Миколи Духова в Москві нарешті визнали його пріоритет у створенні в 1939 році на ленінградському Кіровському заводі першого важкого танка КВ з дизельним двигуном, який став несподіванкою для гітлерівців. У радянські часи авторство приписували іншій особі. Лише тепер визнають, що "це його танки розносили в пух і прах бронемашини Третього рейху, переважаючи їх у бойовій потужності, маневреності, швидкості і прохідності". До речі, серед німецьких танкістів ця бойова машина була відома під назвою "Дух-панцир".

Можна зазначити, що багато компонентів КВ, які виникали під час модернізації цього танка під час війни, отримували також "духівські" назви. Наприклад, він запропонував альтернативні рішення для підшипника тягового колеса КВ, що запобігло зриву виробництва бойових машин на Кіровському заводі, який до того часу перебував у Челябінську, через відсутність постачання цього компонента з одного з російських заводів у перші місяці 1942 року, коли контрнаступ радянських військ під Москвою зазнавав труднощів через дефіцит танків. Під його керівництвом було освоєно кілька нових моделей важких танків і самохідних артилерійських установок на їх базі: КВ-1С, КВ-8, САУ-152, ІС-1, ІС-2, ІС-3, ІСУ-122, ІСУ-152, які відмінно проявили себе на фронті.

Крім того, Микола Духов зробив значний внесок у вдосконалення відомого українського танка Т-34, який вироблявся під час війни в Челябінську. У своїй власноручній довідці він зазначив, що запропонував командирську башту, нову коробку передач, повітряні фільтри "мультициклон" та більш потужну гармату.

За одностайною думкою багатьох, "вся інженерно-конструкторська робота зі створення нових танків була на плечах Духова. Коли він переглядав креслення, здавалось, що він бачить їх наскрізь. Жодна помилка не могла сховатися від його злегка примруженого, але спокійного погляду. Раптово в його голові народжувалися геніальні ідеї, і він скромно просив конструкторів їх втілити."

Авторка статті про Миколу Духова слушно зазначає, що останнім танком, спроектованим ним, був ІС-3. Цей танк не взяв участі у боях за Берлін, але з'явився у столиці нацистської Німеччини на параді країн антигітлерівської коаліції, де справив значне враження: "Огляд завершувався парадним розрахунком СРСР. Головною несподіванкою стала колона з 52 танків ІС-3. Французи, американці й англійці вперше побачили "щучий ніс" цього танка, який згодом почали копіювати...".

А закінчується розповідь Марії Позднякової про Миколу Духова ось таким скромним абзацом: "Духов брав участь і в проєкті зі створення радянської атомної бомби. Тричі герой соцпраці й п'ятикратний лауреат Сталінської премії, став єдиним у світі конструктором, який починав з розроблення танків, а закінчив створенням ядерних боєприпасів для стратегічних і тактичних комплексів".

То що: за те, що просто "Духов брав участь і в проєкті зі створення радянської атомної бомби", він стає тричі героєм соцпраці й п'ятиразовим лауреатом Сталінської премії?

Півстоліття тому автору цих рядків у Москві забороняли писати про провідну роль Миколи Духова в розробці радянської атомної зброї, і навіть сьогодні це питання залишається маловисвітленим. Однак саме Духову доручили знайти інженерне вирішення для створення першого зразка радянської атомної бомби. Його видатні конструкторські здібності стали причиною залучення до цього надважливого проекту.

За одностайною думкою науковців, зокрема керівника радянського Уранового проєкту Ігоря Курчатова, без Миколи Духова було б великою проблемою виконати це важливе завдання, яке поставив уряд у дуже стислі терміни перед колективом "Арзамасу-16".

Передусім, Духов виступав ініціатором та організатором конструкторської діяльності в галузі атомної науки і техніки. За спогадами його колег, він привніс до цієї сфери мудрість, надійність, глибину та демократичний підхід. Духов прагнув розробити фундаментальні конструкторські документи, які б гарантували сувору та ретельно продуману систему високої якості нових виробів.

У ці роки інтенсивної роботи та невпинних пошуків, спрямованих на створення принципово нових виробів, що не мали аналогів у СРСР, зокрема конструкції атомної бомби, талант Духова розкрився у повній мірі. Саме він запропонував простий і надійний дизайн вибухового вузла у вигляді кулі, який був негайно прийнятий, хоча й значно відрізнявся оригінальністю від американського підходу до вирішення цієї проблеми.

Куратор урядових робіт на об'єкті "Арзамас-16", генерал Павло Зернов, високо оцінивши дану інноваційну розробку, зазначив: "Це міг придумати тільки Духов". Ця конструкція, що формувала ядро радянської атомної бомби, у колективі була відома як "Дух" на честь свого творця. У лютому 1974 року маршал Олександр Василевський у своєму листі до автора цих рядків писав: "Тоді один із ключових механізмів цієї нової потужної зброї, розроблений Миколою Леонідовичем, був відомий нам під назвою "Дух".

Згодом, якщо хтось у "Арзамасі-16" винаходив щось нове, про це говорили: це як "Куля-Дух"! Найвищою похвалою на об'єкті було почути саме такі слова про свою роботу.

І навіть видатні фізики-теоретики, які зазвичай висували блискучі ідеї під час важливих зібрань, миттєво переходили до практичних обговорень, щойно інженер Духов кидав репліку або ставив конкретне запитання. Науковці дійсно цінували думку конструктора. В тих випадках, коли Духов не був присутній на нараді під керівництвом Курчатова, останній запитував:

- А де ж Микола Леонідович?

- У виробничому приміщенні, - відгукнулися присутні.

- Не почнемо без нього. Покличте Духова.

Курчатов та Духов були наче єдиним цілим, синтезуючи теоретичну потужність з втіленням її у практику через найбільш ефективні інженерні рішення. Вони чудово розуміли та доповнювали один одного, що й забезпечило їх багаторічну спільну працю.

Робітники щиро поважали Духова. Він знав кожного по імені та по батькові, і часто радився з ними, вважаючи, що навіть простий токар чи механік можуть запропонувати чудову ідею. Духов любив спостерігати, як заготовка з креслень перетворюється на готову деталь. Він завжди запитував робітника:

Чи не переборщив я?

- Ні, що ви, Миколо Леонідовичу, - зніяковів він перед генералом, - усе виконано як слід.

І для Духова це стало найвищим визнанням.

Завдяки своїм унікальним інженерним досягненням Радянський Союз у 1949 році провів перше випробування атомної бомби, а в 1953 - водневої. У 1954 році, маючи звання тричі героя соціалістичної праці, генерал-лейтенант Микола Духов був призначений науковим керівником і головним конструктором новоствореного Всесоюзного інституту приладобудування в атомній промисловості СРСР. Разом із Духовим з "Арзамасу-16" до нового закладу прийшли кваліфіковані фахівці. Спираючись на їхній досвід, а також на провідних конструкторів підприємства, на базі якого створювалося нове конструкторське бюро, Духов розробив його структуру, створював необхідні конструкторські відділи й лабораторії, визначаючи завдання та напрями робіт для створення ядерних боєприпасів. Він активно втілював ці плани в життя аж до своєї передчасної смерті 1 травня 1964 року, яку пов'язували з надмірним опроміненням під час випробувань ядерної зброї.

Згаданий маршал Василевський відзначав, що він "мав щастя знати цю людину з прекрасною душею, видатного радянського вченого в галузі механіки". Він також зауважував, що разом з Ігорем Курчатовим, В'ячеславом Малишевим і Борисом Ванниковим Микола Духов був "серцем всього славного, дружного колективу вчених, конструкторів та військових".

Українець Микола Духов дійсно майстерно розв'язав інженерну задачу створення радянського ядерного озброєння, проте з Москви не дозволяли згадувати про його внесок ще чверть століття після його смерті, хоча про живих учасників цієї епопеї писали широко. У березні 1986 року я прямо запитав голову Державного комітету з використання атомної енергії СРСР Андроніка Петросьянца: "Чому про живого вірменина Петросьянца можна писати, а про померлого українця Духова - ні?". Високопоставлений радянський чиновник почервонів і на підвищених тонах почав стверджувати, що заслуги Миколи Духова належно оцінені... Але писати про нього ще не час.

Небагато хто наважується писати про українця Миколу Духова в Москві й сьогодні. Можливо, це тому, що він завжди відкрито демонстрував свою національну ідентичність - навіть після репресій проти української культури в Ленінграді, де навчався з 1928 року в політехнічному інституті та працював на Кіровському заводі до початку німецько-радянської війни. У всіх анкетах він незмінно зазначав, що є українцем, хоча багато хто на той час відмовлявся від своїх коренів. На полігонах, де випробовували його танки, вечорами співав для колег українські пісні. Вже в повоєнні роки він познайомився з видатним конструктором ракетної техніки, житомирянином Сергієм Корольовим. Вони часто зустрічалися родинами, щоб поспілкуватися рідною мовою та помріяти про поїздку на свою Батьківщину - в Україну, незважаючи на суворий контроль режиму над оборонною тематикою.

Не вдалося насолодитися красою рідних українських краєвидів. А тепер навіть у самій Москві ніхто й не згадує, звідки походять ці "російські конструктори"...

Пам'ятає про них Україна - рідна мати ніколи не відмовиться від своїх славних синів.